Читати книгу - "Жити — пити"

стояла тут, біля столу, і рука твоя тремтіла, і ту руку до мене простягала, і торкалася мене тою рукою, як живий був той дотик. Ось тут я відчувала твою руку Ще в очах щось може примаритися, але щоб на дотик? То, напевне, вона була тут. Значить, в цю хату приходять мертві. Значить, тут є канал зв'язку із царством мертвих.

І ще й цю свою приводила, якою лякала мене у дитинстві. Настя Іванівна. Та вже давно небіжчиця. Більше того, вона була самотня, тож заповіла мамі свою нещасну готельку. Щоб мамі було куди піти від мене, алкоголічки. А ти, мамо, так і не пішла, бо боялася, що я тоді зовсім зіп'юся й здеградую. А хіба від вина деградують? Від вина зростають! Від вина життя здобуває новий вимір!

Ось бачите, я все пам'ятаю, і як мама оформляла права на ту готельку, а потім коли мати відправилася у кращий світ, то документи вже оформляла я. А як же це так вийшло, що вона приходила сюди? Може, зараз якісь такі атмосферні явища, що покійні приходять? Зараз все не так, як було раніше…

Як живі, стояли тут обидві. Мамо, де ти? А може, ти тепер стала пити вино? Давай я тобі наллю. Добре, що ти прийшла. Мамо, а може, ти підеш забереш сумку із камери схову в супермаркеті? Куди ти поділась? Кажеш, тобі не видадуть? Там не видають, ось цей ключ, шухлядка номер 187, відкриваєш, береш сумку, і ніхто не спитає. Мамо, а може, ти мені ще одну пляшку візьмеш?

Так, тут я щось не те кажу. Вона ж потрібного вина не візьме. Принесе мені якийсь нікому не потрібний кагор чи ще щось не в тему. Так, заспокойся і випий. Якщо мама – привид, то в супермаркет вона не піде. Що робити, коли навідуються привиди? Випити, щоб не боятися. Тоді або прийдуть приємніші, або прийдуть ті самі, але будуть поводитися добре. То ж за вас, примари! За тебе, мамо! І за вас, Насте Іванівно!

Мама зникла, а Настя Іванівна чомусь не йде до себе. Дитинко, люба, ну чого ти п'єш? Ну подивись на себе! Ти ж була гарна жінка, і на що ти схожа зараз? Синці під очима до середини щік! Насте Іванівно, ви теж, як свідчить фото на вашій могилі, колись були гарною жінкою, щоправда, вас такою ніхто не бачив. А тепер на кого ви схожі? Зубів нема, волосся вилізло, талії також нема. Ви б у дзеркало дивилися на себе, а потім вчили мене жити! Ваш прісний непитущий фейс – гірший, ніж у будь-якої п'яниці. Спасибі, вам, звичайно, за готельку, яку ви нам залишили, але то була ваша добра воля. І це не дає вам право зараз мені робити дірку в голові й казати: «Треба менше пити». Згиньте! Ідіть назад до себе! Я наливала, щоб нарешті дописати статтю, а ви перевернули мого келиха, ніби я собі нового не наллю!

Вітю! Це ти? Приїзди, в мене три пляшки чилійського. Ледь приперла! Приїзди, ще ходить метро. Ти ж любиш чилійське. То, до речі, ти мене присадив на «Карменер». Послухай! Це ти мені говориш «треба менше пити»? А скільки я надихалась твоїм перегаром! Скільки було тих винних поцілунків! І навіть горілчаних, страшно згадати! Я горілки не п'ю на відміну від декого! А тепер ти мене взявся перевиховувати! Ти кажеш, ніби я перейшла ту межу, за якою в винному океані вже не плавають, а тонуть! Та не перейшла я межі! Зовсім навпаки! Я балансую на тій межі, я бачу помежів'я! Я написала текст для антології! Так, для Алкології! До тої самої! За це треба випити! Так, я подала свій текст останньою, але мій текст найкращий! Він цементує усю Алкологію!

А геніальні тексти «на суху» не пишуться! Як це – не всі видатні люди дружили з вином? Тобто ти хочеш сказати, що треба не пити вино, а нюхати клей? Чи колотися? І це все краще за добре вино? Дякую за чудову пораду! Послухай, куди ти подівся? Ти їдеш чи ні? Чи ти хочеш, щоб я сама до тебе їхала? Паскудний мужик, вимкнув телефон! Отакі вони всі! Споять жінку, а потім скаржаться, що вона п'яниця! Та ніяка я не п'яниця! П'яниці не пишуть текстів! А я просто відкриваю канал зв'язку із помежів'ям! У мене мати була! Вона мене брала за руку! Я про це зараз напишу! Ось, у мене є чилійське! Значить, новий текст добре напишеться! І швидше!

І колись це йому подобалось! І те, як я пишу, і те, як п'ю вино. А тепер він квасить сам вдома, а зі мною навіть поговорити не хоче. Але на презентацію він прийде. То, зрештою, був його проект, тексти до антології. Ми ще побачимося, Вітюшо! Ти ще запам'ятаєш, що зі мною краще не жартувати!

До мене тепер ходять мертві, я вже навчилася з ними добре спілкуватися. Мама навіть три рази приходила. Тепер і мама вже п'є зі мною вино. Я знайшла вхід до царства мертвих. Я тепер мудра, по-справжньому мудра. А навчило мене того вино. Ти б знав, Вітю, яке було те вино у тій пляшці, яку моя мама ще за життя розбивала об стінку і так і не розбила! То ти мені його привіз із Франції! І хтось іще назвав мене алкоголічкою! І хтось іще казав «треба менше пити»! Та алкоголіки п'ють, аби пити, аби прийняти градуси. А я пам'ятаю смаки кожної пляшки! У моєму роті просто Антологія Вин! Справжня Алкологія! Ви кажете, я сомельє? Та ні, в мене глибший, повніший досвід. Я не лише знаю смаки, де гірчить, де солодить, де смак життя, а де й смак потойбіччя… Але я ще й знаю, що б'є по потилиці, що в ліву скроню, що в праву, що в ніс, що в зуби, від чого холоне серце, від чого зігрівається. Цього не знають навіть дуже добрі сомельє. Я – експерт іншого роду.

А до речі, давно вже прийшов час написати про це. Але хіба їм, профанам, можна відкрити сакральне знання? Вони хіба здатні щось відчути? Я ж бачу, як вони п'ють. Для них вино – то засіб, а не мета. Вони не вміють ні пити, ні напиватися. їм буває погано вранці! Від вина не буває погано! Від вина може бути лише добре!